13 років тому у цю зимову пору відійшла у вічність Анна Кирилівна Дущак. Та ми завжди пам'ятатимемо її, бо вона живе в поезіях, які нам залишила, живе у пам'яті кожного з нас, у світлих споминах всіх тих, хто знав її особисто або читав її поезії.
Світлій пам'яті Анни Дущак присвячується:
Спомин про Анну Дущак
У цю холодну зимню пору Про Вас нас спомин зігріває. Ми згадуємо Вас, Анничко, І перед нами пропливають... Ваше життя, що сповнене поезій, Ваш голос, що мережить рими, Ласкава посмішка, мов переливи, Й поезія, поезія, як музика... Поезія, в якій були щасливі. Бо Ви творили,- тим і жили, Усю себе віддали їй, У ній " згорали і зоріли", У ній ховали свою біль.
Багато років вже не з нами, Та поруч у поезії словах. Гортаєм Ваших збірок сторінки І відчуваєм дотик Вашої руки. Ваші слова назавжди залягають в душу, У них глибокий філософський зміст. У нашій пам'яті про Вас, Анничко, Приємний теплий спогад на багато літ. Ваш " Дивоквіт любові", "Любові стиглий колос" Ми перечитуєм багато раз. У них вчимося ми любові, Що переймаємо від Вас.
Ви зараз за межею вічності, "Думками линете до нас"... Та, ніби відчинились двері І тихо Ви прийшли до нас.
Наталія Ончуленко
Comments